27–29 серпня 1776 року відбулася Битва за Лонг-Айленд – найбільший бій Війни за незалежність США. На західному краю острова Лонг-Айленд розташовані два з п’яти боро Нью-Йорка – Квінз і Бруклін. Це перша велика битва, яка відбулася після проголошення незалежності Штатів. Вона була частиною британської кампанії, мета якої – отримати контроль над Нью-Йорком. Попри поразку американців, ця доленосна подія заклала основу для їхніх майбутніх політичних і військових перемог. Докладніше читайте далі на queensyes.com.
Коротко про Війну за незалежність США
У 1775–1783 роках тривало повстання, внаслідок якого 13 північноамериканських колоній Великої Британії здобули політичну незалежність та об’єдналися в країну США. Конфлікт вівся в Північній Америці, Карибському басейні та Атлантичному океані.
До початку 1778 року конфлікт був громадянською війною в Британській імперії. У 1778-му війна отримала статус міжнародної, оскільки на сторону колоній стала Франція, а через рік – Іспанія. У цей же час власну війну проти Британії вели Нідерланди: країна офіційно визнала Сполучені Штати та надала їм фінансову підтримку.
Визначальний бій війни
17 березня 1776 року британці відплили з Бостона на човні. Тоді генерал Джордж Вашингтон правильно припустив, що їхньою наступною метою буде Нью-Йорк – найбільш стратегічний порт Америки. До середини квітня генерал відправив 19 000 солдатів до Нижнього Мангеттена, а також побудував форти на півночі Мангеттена й на острові Лонг-Айленд, зокрема на Бруклін-Гайтс.
Протягом червня Вашингтон чекав на прибуття британців, а вже на початку липня 400 британських кораблів приплили до острова Стейтен-Айленд, де розбили табір. Британці послали людей на переговори з Вашингтоном. Вони запропонували йому помилування від короля, якщо він здасться, але рішучий генерал відмовився. Вашингтон, розуміючи, що британці атакуватимуть Мангеттен, послав додаткові війська до Брукліна.
22 серпня британці почали висадку військ на Лонг-Айленді. Американці залишилися на своїх оборонних позиціях і чекали атаки. У ніч на 26 серпня британці зробили перший крок під покровом темряви. Вони залишили свої намети розкладеними й не погасили багаття, щоб американці нічого не запідозрили. До ранку британська армія вже була готова атакувати. Тоді американці мали 3000 солдатів, розміщених для утримання чотиримильного хребта за межами Брукліна, а ще 6000 – у самому Брукліні.
Вранці 27 серпня британські солдати обстріляли американські пікети в Брукліні. Саме цього дня почалася Битва за Лонг-Айленд – у південно-західній частині острова. Крім Джорджа Вашингтона, американськими військами керували Ізраель Патнем, Вільям Александр і Джон Салліван. Головним командувачем британців був генерал Вільям Хоу.
Досвідчений воєначальник Вільям Хоу добре розумівся на тактиці бою, тож оцінював ситуацію з холодним розумом. Він визнав, що прямий напад на американські лінії на Бруклін-Гайтс буде надто дорогою і кривавою справою. Замість цього вирішив застосувати стратегію, яка дозволила би перехитрити ворога, здобувши перемогу з мінімальними втратами. Стоячи на вершині пагорба, Хоу розробив блискучий план, який мав використовувати слабкі місця американської оборони. Британський командир вирішив розділити сили. Одну частину він придумав застосувати для атаки на американців із метою їх відволікання, а іншу – для того, щоби тихо пройти через Джамейський перевал та оточити ворогів.
Поки американці відбивали атаку в Брукліні, основні сили британської армії атакували зі сходу. Вашингтон був переконаний, що британці зосередили всю свою міць на Бруклін-Гайтс, не розуміючи, що це добре продуманий маневр для його відволікання. Кілька сотень людей зі штату Меріленд, які пізніше прославилися як «Меріленд 400», стримували британців. Багато з них віддали життя. Сам Вашингтон керував віддалено з Мангеттена, але коли отримав повідомлення, що його війська зазнали нападу, прибув до Брукліна. Згодом британські лідери, аби не жертвувати даремно військами, припинили атаку.
У цей же час, без відома Вашингтона та його людей, основні британські сили мовчки пробиралися через Джамейський перевал. Вони вміло орієнтувалися в густих лісах і болотистій місцевості, їхні червоні мундири й начищені багнети виблискували в плямистому сонячному світлі. Приблизно о 9 годині ранку британські війська вийшли з перевалу, заставши зненацька американців.
Американці, очолювані Джоном Салліваном і Вільямом Александром, билися з неймовірним патріотичним запалом. Однак із плином часу ситуація ставала все жахливішою. Генерал Вашингтон надіслав підкріплення з Мангеттена. Ці війська приєдналися до бою з невимовною рішучістю, намагаючись стримати хвилю британського наступу. Але, незважаючи на всі зусилля, американці не змогли зупинити британців. Поле бою перетворилося на жахливу картину полеглих солдатів і розбитих мрій.
У ніч на 29 серпня Вашингтон зробив відчайдушну спробу врятувати свою армію в умовах сильного туману й дощу. Він наказав бійцям мовчати й повільно просуватися до Мангеттена через Іст-Рівер. Уночі вони пробралися до поромів, човнів і саморобних плотів. Кожне судно було завантажене виснаженими солдатами. Усю ніч Вашингтон керував евакуацією з тилу, стежачи за тим, щоби всі солдати безпечно перетнули річку. Сам він сів на останній човен.
Наступного ранку, виявивши відсутність американців, британці були вражені зухвалістю та хитрістю ворога. Поразка Вашингтона могла призвести до капітуляції всіх його сил, але натомість таке стратегічне мислення дозволило бійцям уникнути полону. Британці зберігали контроль над Нью-Йорком до кінця війни. Їхній успіх був частково зумовлений інтелектуальними здібностями командирів і добрим знанням місцевості.
Наслідки
Хоча Битва за Лонг-Айленд була тактичною поразкою для американців, вона не обійшлася без позитивних наслідків. Зухвала втеча військ зберегла ядро армії, дозволивши їй боротися ще день. Битва за Лонг-Айленд продемонструвала стійкість і рішучість американських військ, а також представила Джорджа Вашингтона як стратегічного генія.
У наступні місяці та роки американські війська перегрупувалися та виросли в грізну бойову силу, здатну протистояти Британській імперії. Попри те, що на деякий час британцям вдалося захопити Нью-Йорк і прилеглі території, вони отримали поразку в боях за Вашингтон.
Битва за Лонг-Айленд була цінним уроком для американської армії. Стало зрозуміло, що для того, щоби перемогти британців, потрібно створити нову тактику, покладатися на більш точні дані розвідки та залишатися гнучкими в умовах непередбачуваних ситуацій.
Цікаві факти про битву
- Британці мали приблизно 20 000 військ, у той час як американці – лише 10 000.
- Орієнтовно 9000 британських військ становили німці, яких називали гессенськими найманцями. Це загальна назва сформованих і навчених військових угрупувань із Гессена та інших німецьких земель, що служили найманцями інших держав.
- Американці зазнали приблизно 1000 втрат, серед яких убитих – 300 осіб. Британці постраждали менше, зазнавши орієнтовно 350 втрат.